Знамениті люди села

Олаг Василь Іванович.

Народився 15 січня 1932 року в с. Сасово Виноградівського району Закарпатської області. Із селян. Кандидат історичних наук (1966); доцент (1968). Закінчив історичний факультет Ужгородського національного університету (1954) та аспірантуру Інституту історії АН СРСР (1964). У червні 1966 р. захистив кандидатську дисертацію „Боротьба класів і партій в Угорщині в 1919 – 1923 pp." (наук. кер. - проф. Р.А. Авербух). Трудову діяльність розпочав у липні 1954 р. вчителем історії Вишківської СШ, згодом працював коректором Закарпатської обласної друкарні (1957 – 1960) та вчителем історії Ужгородської СШ робітничої молоді № 3 (1960 – 1961). З лютого 1965 р. – в Ужгородському університеті: викладач (1965 – 1966), старший викладач (1966) та доцент (1966 – 1988) кафедри загальної історії. У 1988 – 1993 pp. – доцент кафедри нової і новітньої історії. Досліджував політичну історію Угорщини початку 20-х pp. XX ст. (особливості внутрішньої і зовнішньої політики угорських урядів, становище трудящого населення та його боротьба за покращення ситуації в економічному, соціальному та політичному плані тощо). Згодом працював над темою „Революція 1848 – 1849 pp. в Угорщині". Викладав нормативний курс „Новітня історія" та спецкурси: „Міжнародні відносини після Другої світової війни". „Новітня історія Угорщини", „Актуальні питання історіографії Другої світової війни" та ін.

Шуба Йосип Михайлович

доцент, кандидат фізико-математичних наук Йосип Михайлович Шуба народився 21 листопада 1937 року в с. Сасово Виноградівського району Закарпатської області. Середню освіту здобув в Чорнотисівській середній школі на Виноградівщині. З 1955 до 1960 року навчався на фізико-математичному факультеті УжДУ. В серпні 1960 року розпо¬чав наукову діяльність на посаді молодшого наукового співробітника кафедри теоретичної фізики УжДУ. З листопада 1960 до жовтня 1962 року працював асистентом цієї кафедри. У "Доповідях та повідомленнях УжДУ" за 1960 і 1961 роки опублікував свої перші наукові праці, в яких, зокрема, провів розрахунки перерізів процесів розсіювання сильновзаємодіючих елементарних частинок.

У жовтні 1962 року Й. М. Шуба вступає до аспірантури, де під керівництвом Ю.М. Ломсадзе веде наукові дослідження з актуальних проблем тогочасної теоретичної фізики, проводить теоретичний опис зв'язаних, віртуальних та резонансних атомних систем в термінах полюсів парціальної амплітуди в комплексній площині константи зв'язку, а також на рімановій енергетичній Е-площині. Основні результати цих досліджень Й. М. Шуба разом з співавтором публікує в міжнародному фізичному журналі гЧіюІеаг Рпузісз. На третьому році аспірантури И.М. Шуба одержав можливість на протязі 1964-1965 навчального року продовжити наукову роботу в Будапешті в державному університеті ім. Е. Лорана і в Центральному фізичному науково-дослідному інституті АН Угорщини під керівництвом професорів Д. Маркса і Г. Домокоша. З жовтня 1965 Й. М. Шуба спочатку працює старшим науковим співробітником, асистентом, а потім старшим викладачем кафедри теоретичної фізики УжДУ. У 1971 році у Інституті математики АН УРСР (м. Київ) Йосип Михайлович захищає кандидатську дисертацію і здобуває вчений ступінь кан¬дидата фізико-математичних наук. У своїй дисертації на базі запропонованих вперше універсальних класів узагальнених функцій Й. М. Шуба реалізує внутрішньо несуперечливе пуанкаре-інваріантне формулювання основ аксіоматичного підходу Вайтмана, єдине як для локальних так і нелокальних квантових полів.

Шуба Діонісій – помічний свяще­ник церкви Преображення Господнього (19 серпня) у с. Сасово Виноградівського р-ну.

Народився 26 квітня 1915 р. у сім'ї греко-католицького священика Павла Шуби та Етели Карцуб у м. Ужгород. Закінчивши 1934 р. Мукачівську гімназію, продовжив навчання в Ужгородські духовній семінарії. 12 липня 1940 р. був рукоположепий на священнка єпископом Мукачівської єпархії Олександром Стойкою. Після висвячення єпископ призначив його парохом у с. Новоселиця Виноградівського р-ну, 1943 – 1949 рр. працює помічним священиком у с. Сасово, де парохом був його тесть Стефан Ільницькні (1933 –1952). Уже наприкінці 1948 р. о. Діонісію місцеві власті співробітники КДБ пропонують возз'єднатися з російським православ'ям. Він не погодився. Уже тоді, розуміючи тогочасну обстановку, розпочав навчання на курсах шоферів.

На початку 1949 р. йому, як і іншим священикам Греко-католицької Церкви, заборо-нили виконувати душпа-стирську роботу, тоді він по-чав працювати шофером. Перебував під строгим контролем працівників КДБ. Його часто викликали на індивідуальні "бесіди", чинили на нього шалений тиск, щоб змусити перейти до російського православ'я. І 27 червня 1950 р. він, передостаннім (128-им) серед греко-католицьких священиків, підписав відозву про перехід до російського православ'я, проте не погодився па співпрацю з орга­нами КДБ. 9 жовтня 1950 р. о. Діонісія заарештовують, а Закар­патський обласний суд 18 грудня 1950 р. згідно з ст.54-10 і 54-13 КК УРСР засуджує на 10 років позбавлення волі з пораз­кою в правах терміном па 5 років і конфіскацією належного йому майна. Після суду був відправлений через Львівську тюрму-розподільник у табори ГУЛАГу м. Воркути, де його безкоштовна праця використовувалась на підземних і поверхневих будівельних роботах у вугільних шахтах. Він спільно із своїми олтарними братами оо. Миколою Бобітою, Юлієм Желтваєм, Стефаном Грегоровичем, Стефаном Петепком, Іваном Оросом, Елемиром Ортутаєм, Іваном Скібою та іншими відбував незаслужене покарання на вугільних шахтах м. Воркути. Зазнав багато душевних і фізичних мук, але, як і всі інші греко-католицькі священики, залишився вірним сином Католицької Церкви. Важка праця в таборах фізично виснажила і підірвала здоров'я. о. Діоиісія як інваліда 2 грудня 1955 р. було звільнено з - під стражі, і йому було дозволено повер­нутися додому. Приїхавши в м. Ужгород, він включається в підпільну душпастирську роботу, одночасно працюючи робітником Ужгородського керамічного заводу. В 1973 р. йде на пенсію з державної роботи, продовжуючи підпільну душпастирську. Після легалізації Греко-католицької Церкви 20 листопада 1989 р. він, як і всі священики, не шкодуючи сил і вміння, допомагає у створенні і реєстрації греко-католицьких громад й уже відкрито служить Служби Божі, хрестить, вінчає і т.д. На підставі ст. 1 Закону Української РСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 17 квітня 1991 р. о. Діонісія Шубу реабілітовано 10 грудня 199і р. Отець Діонісій 25 квітня 1993 р. після 43-річної перерви відслужив св. Службу Божу біля Сасівської церкви під хрестом, а 16 травня 1993 р. люди, які називають себе "право­славними", зустріли свого колишнього священика поведінкою, яка не личить християнам. Він і сьогодні, хоч і відсвяткував уже 80-річчя від дня народження і 55-річчя душпастирської діяльності, служить Служби Божі і докладає всіх зусиль, щоб якнайкраще обслуговувати вірників.

Дружина о. Діонісія Шуби, Анна Ільпицька, народилася у с. Скотарське Воловецького р-ну в сім'їгреко-католицького свя­щеника Стефана Ільницького та Єлизавети Азарі 17 квітня 1920 р. Закінчивши Ужгородську жіночу учительську семінарію, працювала вчителькою початкових класів, 20 червня 1940 р. вийшла заміж за священика, з яким по сьогоднішній день ділить всі житейські турботи. Вона була і є активним і добрим помічником у нелегкій душпастирській роботі о. Діонісія. У чорні дні тоталі­тарного режиму її, як і всіх дружин священиків, було позбавлено можливості працювати за фахом. Згідно вказівки облвно від 30 серпня 1946 р. за № 025 Севлюшський окрвно наказом № 58 від 20 травня 1947 р. звільнив з учительської роботи Анну Степанівну Шубу. Померла в 2010 р., похована разом з чоловіком в Ужгороді.
СТЕФАН БЕНДАС. ДАНИЇЛ БЕНДАС // СВЯЩЕНИКИ – МУЧЕНИКИ, СПОВІДНИКИ ВІРНОСТІ.. Ужгород. Видавництво "Закарпаття". 1999. Ст.: 279 – 281.

Аврам Гершко – лауреат Нобелівської премії.

Samuel), був з Tiszaszászfalu (Сасова) в Підкарпатській Русі і переїхав в Karcag в Угорщину разом з дружиною, Хелен Браун, яка родом була з Трансільванії. У них було 6 дітей, з яких тільки 2 залишилися в Угорщині. Батько Аврам Гершко (HERSKÓ Мозес) під час Другої світової війни служив trudlaboristo (в єврейській групі), а потім потрапив в російський полон і був поміщений у в'язницю до 1947 року. В сім років, Аврам Гершко був депортований в табір війни Strasshof. Потім він жив два роки разом з родиною в Будапешті і емігрував до Ізраїлю в 1950.

Наукова кар'єра

Аврам Гершко отримав ступінь доктора медицини в 1965 році і ступінь доктора філософії в галузі науки у 1969 році з Єврейського університету в Єрусалимі. В даний час є почесним професором Техніона (Ізраїль технологічний інститут) у Хайфі та доцент в університеті Нью-Йорка. Він отримав престижну премію Ласкера в 2000 році. Разом з Аароном Цехановер і Ірвін Роуз отримав Нобелівську премію з хімії у 2004 за його роботу з клітинної біології деградації білків в процесі убіквітініровання.

Русинко Микола – парох церк­ви Вознесіння Господнього в м. Хуст. Наро­дився 10 грудня 1886 р. в с. Сасово Виноградівського р-ну в сім'ї хліборобів-трударів Михайла Русинка і Марії Шуби.

Після Мукачівської гімназії закінчив Ужгородську духовну семінарію. 7-го квітня 1912 р. був рукоположений на священика д-ром Дмитром Раду, єпископом Великовародинської єпархії (Румунія). Свою душпастирську діяльність розпочав помічним священиком у м. Берегово. З 1914 по 1922 р. був парохом у с. Хи­жа Виноградівського р-ну, 1922 – 1932 рр. – парох у с. Олешник Виноградівського р-ну, 1932 – 1940 рр. – парох с. Радванка, а 1940 – 1949 рр. був парохом у м. Хуст і намісником (дека­ном) Хуст-ського деканату. Визнаючи його плідну душпастирську роботу, єпископ Олександр Стойка відзначає його в 1932 р. ти­тулом почесного намісника (декана), у 1937 р. призначає о. Ми­колу радником єпископської Консисторії. За Радянської влади з 1945 р. отець Микола Русинко перебуває під постійним наглядом влади, яка сподівається добитися від нього переходу на православ'я. В кінці грудня 1948 р., як і всі греко-католицькі священики, був викликаний в Ужгород, де їм було офіційно за­явлено про "тільки один вихід: перейти до російського право­слав'я". Тоді ще ніхто з греко-католицьких священиків не пого­дився стати схизматиком, в тому числі й о. Микола Русинко. Після цього влада розпочала відкритий і планомірний наступ на Греко-католицьку Церкву. Майже одночасно були заарештовані всі священики в містах і районних центрах. Співробітники КДБ 4 лютого 1949 р. заарештовують у м. Хуст оо. Миколу Русинка і д-ра Дмитра Поповича. Де знаходився під слідством о. Микола, важко сказати, проте відомо, що всі священики, засуджені Особ­ливою Нарадою (Євменій Дулишкович, Полікарп Лозан, Мико­ла Русинко і Олександр Хіра), деякий час перебували в Київській тюрмі № 1 ("Лук'янівці"). Особлива Нарада засідала в Москві без присутності підсудного і свідків, її рішення не підлягало опротестуванню. Отець Микола Русинко 20 липня 1949 р. Особ­ливою Нарадою при МДБ СРСР згідно 3 ст. 54-4 і 54-10 ч. 2 КК УРСР за ворожу діяльність проти СРСР і антирадянську агітацію і пропаганду був засуджений на 25 років позбавлення волі з поразкою в правах терміном на п'ять років і конфіскацією належ­ного йому майна. Після суду його відправили в табори ГУЛАГу Комі АРСР. Тут його праця використовувалася на різних буді­вельних і внутрішніх роботах у таборі. 4 червня 1955 р. на 69-му році життя і 43-му році свого душпастирства о. Микола Русинко помер у сел. Абез Інтинського р-ну Комі АРСР. Його тлінні останки навічно залишилися спочивати в одній із безіменних могил далекої сибірської землі. Отець Микола Русинко реабілі­тований 18 січня 1993 р.

Дружина о. Миколи Русинка, Марія Дудич, народилася 20 травня 1890 р. в сім'ї греко-католицького священика Андрія Дудича і Анни Болудянської у м. Берегово. Разом з чоловіком виховали й дали путівку в життя сімом дітям. Це – Микола, Василь, Шарлота (дружина лікаря Стефана Лепдранича), Андрея (дружина Василя Світловича), Костянтин, Михайло і Володимир. На сьогодні з них живуть тільки двоє: Ко­стянтин (завідувач кафедри теоретичної ме­ханіки "Львівської політехніки", доктор технічних наук, професор) і Михайло (юрист, проживає в Угорщині). 5 травня 1969 р. на 79-му році життя померла в м. Ужгород.
СТЕФАН БЕНДАС. ДАНИЇЛ БЕНДАС // СВЯЩЕНИКИ – МУЧЕНИКИ, СПОВІДНИКИ ВІРНОСТІ.. Ужгород